Розділ 1

Військово-політичне становище влітку 1920 року на півдні України та Криму

Влітку 1920 року на півдні України склалося наступне становище.  Залишки «Збройних сил Півдня Росії» генерала Денікіна, після катастрофічної евакуації з Новоросійська, спрямувались до Криму, де їх головне командування мало наміри відсидітися, та відновити сили користуючись захистом  перешийків, які знаходилися в руках білого генерала Слащова. Але сильна опозиція генералові Денікіну серед вищого командування білих  та позиція Англії вимусили генерала вийти з числа активних учасників Громадянської війни. Він передав владу генералові П. Врангелю, а сам виїхав за кордон.

Генерал Врангель, який очолив залишки Добровольчої армії мав певні плани як у внутрішній політиці, так і в зовнішній. У зовнішній політиці головний лозунг звучав так: «Хоч з бісом – тільки проти більшовиків!». [ ] У внутрішній  він проводив непослідовну політику, з одного боку, обіцяючи землю селянам, а з іншого боку цю землю треба було  викупати. По відношенню до робочого класу Врангель зайняв жорстку позицію по боротьбі з робітничими організаціями та профспілковим рухом. Окрім того, правління Врангеля було відмічено насиллям та свавіллям над місцевим населенням. Все це обумовило вкрай негативне ставлення місцевого населення до врангелевського режиму. При  негативному ставленні до режиму генералу з боку місцевого населення, він міг розраховувати виключно на штики своєї армії.

Це були залишки Добровольчої армії, які було перейменовано в «Русскую армию». Окрім того в Криму знаходилися частини  Донської армії , яка складалась з донських козаків, які воювали проти більшовиків.  Перед Врангелем стояло завдання навести відносний порядок в лавах  цих військових частин. В травні 1920 року бойовий склад армії Врангеля складав приблизно 25-27 тисяч солдат [2.435].

Радянське командування на перший план навесні 1920 року ставило перед собою завдання ліквідувати Кримський фронт . Але наступ поляків в квітні сплутав всі плани і командування вимушене було залишити заслоном на кримському напрямкові 13 армію , яка приблизно налічувала біля 13 тисяч бійців[ 2.437 ].

Становище влади , яку очолював в Криму барон Врангель ставало дуже незручним. В першу чергу з економічної точки зору. Величезна кількість біженців, які знаходилась у Криму почала знищувати продовольчі запаси. Скориставшись відволіканням основних сил Червоної Армії  на боротьбу з поляками, врангелевські війська вийшли в перших числах червня з Криму і почали наступ відразу у декількох напрямках. Під час наступу Врангель розраховував поповнити продовольчі запаси. На початок червня вся Північна Таврія була в руках білогвардійців.  В східному напрямку врангелевська армія планувати вийти  на лінію Олександрівськ (Запоріжжя) – Маріуполь. Після цього Врангель мав намір здійснити другу частину свого плану – прорватися на Дон, та підняти донське козацтво на боротьбу з більшовиками. Це була єдина можливість продовжити боротьбу проти більшовизму. Тому реалізовуючи цей план, барон Врангель віддає наказ спорядити військовий десант і висадити його східніше Маріуполя, в місці, яке називалося Крива Коса. Головною метою десанту було прорватися на Дон, скориставшись відсутністю достатніх  сил у червоних та підняти збройне повстання серед донських козаків. Очолити цей десант повинен був  офіцер на прізвище Назаров.

Виникає питання, чому для висадки десанту було обрано саме Криву Косу? По–перше: в п’яти верстах від хутору Крива Коса знаходилась станиця Ново-Миколаївська. Це була перша козача станиця Області Війська Донського від Маріуполя. Саме звідти і повинен був початися похід Назарова на  схід, на Дон. 

По-друге: сам Федір Назаров був вихідцем зі станиці Ново-Миколаївської

Розділ 2

Характеристика особистості Ф. Назарова      

Федір Дмитрович Назаров народився  в 1884 році. За деякими свідченнями він народився у 1890 році.   Донський козак, уродженець станиці Ново-Миколаївської Області війська Донського ( зараз місто Новоазовськ, Донецької області) . За свідченням місцевого краєзнавця Венедиктова В. В. подвір’я Назарових знаходилось на перехресті вулиць Енгельса та Близнюкова в місті Новоазовську.  У юності разом з батьком поїхав на Далекий Схід, Ф.Д.Назаров працював в залізничних майстернях . Склавши у Владивостоку іспит на народного учителя, працював таким до Першої світової війни , повернувшись до Області війська Донського.                                                                               

                  Ф. Назаров під час Громадянської війни.

У 1914 році закінчив прискорений курс Юнкерського Новочеркаського військового училища. Учасник Першої Світової війни : офіцер 2-го Запасного Донського полку. У війну - прапорщик 4-го Донського запасного полку, голова полкового комітету. Влітку 1917 року Назаров був обраний делегатом на Загальноказачий фронтовий з’їзд в Київі, на якому виділявся ораторськими якостями , та був обраний товарищем Голови з’їзду. Після переїзду цього з’їзду на Дон, Назаров став дуже відомий в козацькій масі, та першим взявся до зброї проти більшовиків.

В чині хорунжого, відкрито виступав проти більшовиків, брав участь у боях за зайнятий червоними частинами Ростов, був поранений. Сформував партизанський загін козаків, брав участь у боях за Ростов і в Степовому поході донських козаків похідного отамана генерала Попова. Учасник Загальнодонського повстання, командир 42-го Донського полку; Чіткої вказівки на те, що Назаров був полковником ніде немає. Але існують спогади генерала Голубінцева, де він наводить  приклад, як Назаров сам себе призвів у осавули. [ 1.247] Тому не дивно, що під час перебування у армії Врангеля, він міг добитися свого призведення у полковники.

З червня 1920 року він перебуває в Донських частинах Російської армії генерала Врангеля в Криму, після прибуття з Польщі залишків військ Бредовского походу 06 - 07.1920. 07.1920 командувач військами десанту з Криму в район Азова з метою дійти до Ростова і Новочеркаська і підняти повстання на Дону. Будучи начальником загону, чисельністю в 800 солдатів і офіцерів, після часткових початкових успіхів десанту у станиці Ново-Миколаївській, зазнав жорстокої поразки і розгромлений 28.07.1920 у станиці Костянтинівській. Після розгрому загону він потрапив в полон, але вчинив втечу, пізніше був затриманий з підробленими червоноармійськими документами як дезертир, а потім зарахований рядовим в один їх караульних батальйонів. Учасник "Білої бойової організації", створеної у вересні 1920г. у окружній станиці колишнім інтендантом назаровского загону полковником Моторигиним.

Коли ДонЧК провела масові превентивні арешти, Назарову вдалося сховатися. З великими труднощами перейшов лінію фронту в Північній Таврії і наодинці повернувся в Російську армію Врангеля. У резерві Російської армії Врангеля в Криму. Емігрував у листопаді 1920 року : спочатку  до Туреччини,потім до  Болгарії. В еміграції деякий час займався  сільським господарством.   У 1921 р. поїхав на Далекий Схід з метою взяти участь у боротьбі з комунізмом в рядах Білій армії. Командир повстанського загону в Азіатському корпусі генерала Унгерна. Після розгрому білих загонів в Монголії, 1921 - 1922, емігрував в Маньчжурію і потім в Китай. Брав участь в набігах білогвардійських загонів на територію СРСР, брав участь у боях під час радянсько-китайского конфлікту 1929 року.

 В результаті проведеною впродовж листопаду 1929 бойової операції Особою Далекосхідною армією (командарм Блюхер) в районі залізничних станцій Маньчжурія-Чжалайнор і Хайлара розгромили основне угрупування китайських військ. Китайські війська були розгромлені і на інших напрямах. 29.12.1929 року в Хабаровську був підписаний протокол про повне відновлення положення, що існувало до липня 1929 року.  Проте деякі партизанські білогвардійські загони, включаючи загін полковника Назарова, продовжували здійснювати нальоти на радянські прикордонні райони в цій частині Примор'я. У одному з таких епізодів партизанський загін був оточений у станції Погранична, і полковник Назаров 17.06.1930 застрілився. 

Розділ  3.  

Висадка десанту. Захоплення ст. Ново-Миколаївської    

Отже , на початку липня 1920 року полковник Врангелевської армії Федір Назаров на чолі загону 800-900 бійців загрузившись на кораблі у Керчі, вирушив до своїх рідних місць, піднімати козаків проти більшовиків. За свідченням морську групу  десанту складали кораблі Азовського загону суден  у складі канонерських човнів «Страж», «Грозный», «Алтай», «Урал», міноносця «Живой» та чотирьох катерів. Всього  група складала 10 суден. [ 3. 56 ] На жаль, свідчень з білої сторони про висадку десанту не збереглося.

 Але зберігся досить рідкий документ з «червоної» сторони . Це анкета учасника боротьби з десантом полковника Назарова. Цей документ був складений у 1927 році Каклюгіним  Г. І. - військовим комісаром станиці Ново-Миколаївської у 1920 році. 

« О четвертій годині ранку, я вийшов із своєї квартири, яка була розташована неподалік від берега. В цей час на морі я почув пароплавні гудки. Була пахмурна погода, не можна було бачити, але я придивився і побачив пароплави, які наближалися до берегу. Одразу я пішов до прямого проводу і повідомив у Таганрог, що до станиці Ново-Миколаївської наближається десант, який направляється для висадки на Криву Косу… Я , як військовий комісар станиці отримав наказ не допустити висадки десанту на Криву Косу.» (дод. 1)

Будинок в х. Крива Коса ( зараз с. Седове) , де розмістився штаб полковника Назарова ( фото 70-х рр.. ХХ ст..)

Далі Каклюгін розповідає, що в його розпорядженні була рота , озброєна гвинтівками та двома кулеметами. Ця рота була виведена ним на пагорб, який тягнеться майже від станиці до Кривої Коси. Там червоні бійці зайняли оборону. Але завадити висадці десанту цей невеличкий загін не зміг.

«Я наказав евакуювати всі установи з їх справами до хутора Хомутова, а сам встановив на пошті караул, вів перемовини з Таганрогом. Треба сказати, що десант наближався повільно до берега. Не дійшовши 300 саженей, почав обстрілювати Криву Косу з артилерії. Випустивши 20 снарядів, підійшов до берегу и почав висаджувати десант. Мені не можна було його обстрілювати, тому що перекривали житлові будівлі.» (дод. 1)

За свідченням Каклюгіна, кораблів було десять. Піхоти було висаджено до трьох рот. Окрім цього на берег було знято багато кулеметів, два броньовики, та чотири  гармати . Через деякий час десант пішов на станицю. Сили були нерівні і загін червоних відступив з боєм, втративши одного бійця загиблим, а одного  пораненим. Вбитого бійця звали Іван Зяблов. Він був молодим робітником з Таганрогу. Останнім станицю покидав  молодий телеграфіст П. Коржов.                        

                                                       П. В. Коржов під час Великої Вітчизняної війни

Далі в документі розповідається про те, як відбувалася спроба затримати та ліквідувати назаровський десант.

В той же час треба відмітити , що вступ десантників Назарова визвав неоднозначну реакцію серед населення. За свідченнями очевидців, місцеві козаки ( більш за все старики) винесли йому хліб-сіль. В місцевому храмі було проведено урочисту службу. Ф. Назарова в станиці знало багато людей. Існує твердження про те , що військо полковника Назарова збільшилось майже вдвічі за рахунок місцевих козаків, та козаків з інших місцевостей, які почули про десант. Це спірне твердження, тому що, як ми бачимо далі, подальший похід не приніс поповнення десанту. Це констатували і білі и червоні джерела. Козаки не пішли на масштабне повстання. Сказалася і втома від війни, та й відсутність багатьох козаків-чоловіків, які на той час воювали в арміях як червоних, так і білих.

У цей час до х. Крива Коса прибуло декілька кораблів Азовської морської флотилії червоних. Кораблі  «Знамя Социализма», «Сталин», «Свобода» и 4 сторожові судна вышли в море. Біля Кривої Коси сторожове судно «Данай» обстріляло узбережжя, потім було обстріляно ст. Ново- Миколаївську. Постраждали особливо ті споруди та будинки, які знаходилися біля моря. Витративши снаряди, кораблі відійшли до Маріуполя.

У цей же час з боку Таганрогу підходив об’єднаний загін червоноармійців, який складався з курсантів кавалерійської школи 1 Кінної Армії, комендантської роти Таганрога та робітників і активістів міста. Річ у тім, що більшовики не змогли одразу зібрати регулярні сили, для того, щоб розгромити десант. Тому об’єднаний загін повинен був, якщо не розгромити, то хоча б затримати назаровців в ст. Ново-Миколаївській. Але загін не зміг затримати Назарова у станиці. Навпаки, він був розбитий  і майже наполовину знищений білими.

Як свідчать спогади учасників того загону, протягом усього дня 11 липня загін добирався до ст. Ново-Миколаївської. Кінської тяги було мало і більшість бійців йшли пішки. Відстань була досить великою, а денне сонце в липні пече немилосердно. Тому надвечір, коли загін підійшов до станиці, більшість бійців були вкрай втомлені. Крім того, за свідченням учасників, командир загону Потьомкин був з царських офіцерів і вони вважають, що розгром загону відбувся за його вини. Розвідка червоних підійшла до станиці, але зіткнувшись з назаровською бойовою охороною – відступила. Було прийняте рішення відпочити і зранку почати активні дії. Чисельний склад загону червоних точно невідомий. Називалися цифри від 400 до 800.

Фото курсантів кавалерійської школи м. Таганрога . 1920 рік. Стрілкою вказаний учасник бою з назаровцями Ф. Коробов.

Місцеві козаки донесли Назарову  про те, що загін червоних зупинився біля х. Маркин. Назаров вирішив не чекати ранку, а наказав виступити вночі. Втомлена охорона червоних проспала початок наступу білих. Коли червоні прокинулися було вже пізно. Почалося фактичне знищення загону. З тилу червоних зайшов броньовик білих та довершив розгром нищівним кулеметним вогнем. Загін червоних біло розсіяно по степу. Під час бою загинуло біля 200 бійців червоноармійців. 

Житель с. Маркине Новоазовського району Н. М. Левада розповідав ще наприкінці 80-х років ХХ ст.., що коли він був хлопчиком,  в 1920 році, вони з батьком збирали по степу тіла загиблих червоноармійців та ховали їх. Вбитих було багато, тому їхні тіла позвозили , та покидали до покинутого колодязя , біля х. Маркин. В 1970 році в двох кілометрах від місця бою на трасі Одеса-Ростов –на-Дону було відкрито пам’ятник червоним бійцям, які загинули під час того бою в 1920 році.

                 6 грудня 1970 року. Відкриття пам’ятнику.

Але залишатися у станиці Назаров не міг. Червоні вже стягували сили для ліквідації десанту.

Розділ 4

Розгром десанту Назарова.

Висадка десанту Назарова спочатку не викликала у більшовицького керівництва великого занепокоєння. Але потім були прийняті більш енергійні заходи  для ліквідації десанту. Врангелевці, без жодного сумніву, розраховували, що поява білокозаків в рідних хуторах і станицях викличе вибух антирадянського повстання і чисельність багнетів і шабель Назарова  зросте. Таке масове озброєне повстання в тилу у військ, що протистояли наступу Врангеля в Таврії, могло стати дуже серйозним чинником.  Тому особисто Л. Троцький віддав наказ Південно-Західному фронту знищити десант. У Маріуполь виїхав штаб Південно-Західного фронту на чолі з командуючим О.Єгоровим та членом Реввоєнради І. Сталіним. Так, сам майбутній «батько народів» Сталін опинився в Маріуполі в зв’язку з десантом на Кривій Косі. Але на той час десант Назарова вже було вибито зі станиці Ново-Миколаївської. Назаров повів свій загін на схід, на Дон, минаючи міста Таганрог, Ростов та Новочеркаськ.

Для ліквідації десанту Назарова червоне командування створило військову групу, що складалася з 3-ої бригади 9-ої стрілецької дивізії і 3-ої бригади 2-ої Донської дивізії. Білогвардійський загін вже місяць "гуляв" по тилах Червоної Армії, і особиста відповідальність за його розгром була покладена на командувача СКВО Г.Д.Базилевича.

Третя бригада червоних перегородила шлях загону на Новочеркаськ, але назаровці не стали брати колишню столицю Донського козацтва, а пройшли мимо. Тоді комбриг П.Г.Фесенко дав наказ переслідувати загін Назарова, і 22 липня у х. Журавско-Микільського 18-й Самарський полк  бригади увійшов до бойового зіткнення з білими. Після невеликого бою назаровці відступили, але наступного дня бригада Фесенко наздогнала їх в станиці Нижнекундрюченської.

Досвідчений полковник Назаров зумів дати бій, в якому червоні втратили убитими і пораненими більше 60 чоловік, і знову піти. Спочатку білі зайняли станицю Усть-Бистрянську, а потім переправилися через Сіверський Донець і спрямувалися до станиці Костянтинівської.

Саме там, у станиці Костянтинівський і відбувся повний розгром десанту.  Полковник Назаров після поразки Білого руху емігрував у Болгарію, потім перебрався на Далекий Схід, організував партизанський загін в Сибіру і як переконаний супротивник більшовиків воював проти радянської влади, поки не був убитий в одному з боїв.

Хрест біля храму в ст.. Костянтинівській, Ростовської області в пам’ять загиблих козаків Назаровського десанті.

ВИСНОВКИ

Під час революції та громадянської війни наш регіон відігравав дуже важливе значення як місце, де відбувалося багато подій, напряму пов’язаних з ходом Громадянської війни, особливо її завершального етапу – боротьбя більшовиків з армією генерала Врангеля.

Однією з яскравих сторінок Громадянської війни  був десант врангелевського полковника Назарова на х. Крива Коса, та захоплення ним ст.. Ново-Миколаївської.

Під час вивчення теми назаровського десанту була встановлена хронологічна послідовність подій першого етапу – знаходження Назарова в ст. Ново-Миколаївській ( нині м. Новоазовськ).

Під час роботи були виявлені раніш не публіковані документи та свідчення учасників та очевидців тих подій, що допомогло більш детально встановити подробиці подій , які відбувалися влітку 1920 року в Новоазовському районі.  

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Голубинцев С. А. Русская Вандея. Очерки Гражданской Войны на Дону 1917-1920 гг. -  Мюнхен, 1959.

2. Какурин Н. Е. Как сражалась революция. Т-2. – 2 изд. , уточн..: М.: Политиздат, 1990. – 431 с.

3. Флот в Белой борьбе. / Составление, научная редакция, предисловие и комментарий доктора истори-ческих наук С. В. Волкова. — М.: Центрполиграф, 2002.  — 607 с     

4. Стаття з газети «Донские огни»  № 234 від 6 листопада 2008 року.

ДОДАТКИ

Додаток 1.

Анкета учасника розгрому Назаровського десанту.